На початок Великої Вітчизняної війни Софії Миколаївні виповнилося 30 років. В той час вона працювала на заводі «Червоний металист» бухгалтером. Мешкала в невеличкому будинку неподалік від річки Неви, навпроти – будинок Петра І, поруч – Петропавлівська фортеця. На початок блокади в місті було недостатньо запасів харчів та палива. Єдиним шляхом сполучення з містом було Ладозьке озеро, але цього було недостатньо для потреб міста. В Ленінграді почався масовий голод, посилений першою суворою зимою, проблемами з опаленням та транспортом, що призвело до масової загибелі людей. Місто бомбардували по декілька разів на день. У вільний від роботи час жінка була змушена підійматися на дах будинку та слідкувати за тим, щоб випадковий фугасний снаряд не впав та не вибухнув. На даху стояли діжки та ящики з піском. Якщо ж снаряд падав, то необхідно було закопати його в діжці з піском, таким чином загасивши його. Коли бомбардування було сильним, доводилось спускатися до погребу або у бомбосховище. Після початку війни Софія Миколаївна входила в організацію «Народне ополчення». Члени цієї організації годували солдат, допомагали їм рити окопи, за що отримували їжу або гроші, але їх було небагато…