Мій прадід Волоніхін Олександр Васильович (1905 – 1971 р.р., дідусь мого тата) за професією був звичайним енергетиком, у різних містах будував енергетичні станції. У 1941 році він був призваний на війну. Воював на різних фронтах, спочатку був звичайним піхотинцем, потім, за воєнні відзнаки, отримав звання майора гвардії піхотинських військ. Під його керівництво було захоплено 3 міста: Секешфехервар, Будапешт та Відень. За успішні операції по захопленню цих міст йому особисто були об’явлені подяки Сталіним. Під час воєнних дій він не отримав жодного поранення. Після об’явлення перемоги, мій прадід отримав орден червоної зірки, який зберігається у моєї бабусі досі. Він ще 3 роки служив у армії, а потім цілий та неушкоджений повернувся додому, де на нього чекали щодня. У листах він писав своїм рідним про свої враження від війни, а також вів щоденник, де записував усе що з ним траплялося, щоб потім показати його своїм синам. У мене навіть збереглися уривки з цього щоденника. Прадідусь помер ще до мого народження, але зі спогадів тата і дідуся я знаю, що він був чесною, відповідальною, мужньою і дуже доброю людиною. Я пишаюся тим, що у Велику Перемогу свою частку вніс член моєї родини. Спасибі всім учасникам тієї страшної війни за мирне небо над нами сьогодні!