Бувають події, навіть особливо важливі для свого часу, які з плином десятиліть стираються з пам’яті людей і стають надбанням архівних сховищ. Але є події значення яких не тьмяне від невблаганного бігу часу. Навпаки кожне пройдене десятиріччя підкреслює їх велич, їх визначну роль в світовій історії. Пам’ять про ці події не підвладна часу, зберігається і передається з покоління в покоління. Страшні сліди залишили після себе німецько – фашистські загарбники в Дніпропетровській області, було розстріляно більше 9 тисяч мирних жителів, 25 тисяч мирних жителів закатували і розстріляли фашисти на Дніпропетровській землі. Але ніхто не забутий і ніщо не забуто. Мій прадідусь Удовицький Михайло Антонович, 1910 року народження, пройшов Велику Вітчизняну Війну з самого початку й до Великої Перемоги. Проживав в місті Верхньодніпровську, що на Дніпропетровщині. Все своє життя працював в будівельних організаціях міста Верхньодніпровська. За плечима у нього залишилися довгі і важкі воєнні дороги. Воював в одинадцятій армії Південно–Західного фронту в Калінінській області піхотинцем. Важкі були бої. Гинули товариші, не раз був ранений. Після поранень знову повертався на фронт. Пізніше став артилеристом. Батьківщина відзначила його заслуги медалями «Ветеран праці», багатьма грамотами орденом Вітчизняної війни ІІ ступеня. Зараз над нами мирне небо, тому ми повинні насолоджуватись мирним життям, але і не забувати тих, хто віддав своє життя за наше щасливе дитинство. Низький Вам уклін наші дорогі ветерани!