Минулим літом я гостювала у моєї прабабусі. Та щоб не нудьгувати, вибрала почитати одну з бабулених книжок. Знайшовши потрібну мені книгу,я швидко прогорнула усі сторінки. Та, між ними, знайшла фотокартку. На ній був зображений якийсь чоловік у воєнній формі. Мені було цікаво-хто це?- і тому я попрямувала до бабусі з фотографією. Бабуня розповіла, що це – її батько - Іван Васильович Тютюник. Народився він 1906 року,в Миколаївській області,в селі Каменоватка. По його розповідям,як і всі хлоп’ята ,ріс жвавим і веселим хлопчиком. Улітку 1941 пішов на війну. Завдяки своїй хоробрості та сміливості, здобув звання сержанта піхотного війська. Приблизно у 1943 році, приїжджав на декілька днів додому. Радості бабусі не було меж. Але бабуся тоді не знала, що вона його бачила востаннє. У віці сорока років, визволяючи Угорщину, помер на полі бою. З одного боку, я була засмучена. Все як-не-як мій прапрадід. Але з іншого,я буда рада. Завдяки цьому випадку з книгою, я дізналася щось нове про мою сім’ю. Що серед усіх тих героїв,які захищали ,боролися за нашу Вітчизну, є мій родич. Що однією краплиною цієї великої перемоги є мій прапрадід – Іван Васильович Тютюник.