Світлий День Перемоги… Цей день єднає людей у багатьох куточках нашої планети. У Росії, Америці, Ізраїлі, Польщі, в Україні люди похилого віку надягають фронтові нагороди. І думають і говорять про одне: про страшенне лихо людства минулого – фашизм, про свою Перемогу, якої у них ніколи нікому не відняти. Я часто згадую розповіді моєї бабусі про її дідуся Суровцева Андрія Павловича 1909 року народження, який від початку і до останніх днів війни був на фронті рядовим піхотинцем. Служив він в різних містах. Дідусь часто розповідав своїй онучці, моїй бабусі, яке це страхіття війна. Ревли гармати, вибухали бомби, свистіли міни і кулі. Несамовито кричали наступаючі, стогнали поранені, лежали вбиті, задивившись скляними очима в рідне небо. І серед цього пекла мій прапрадідусь. Під Ленінградом він отримав тяжке поранення в легені. Тривалий час його лікували в шпиталі, але декілька уламків від куль так і залишилися в легенях. Вони нагадували про себе все життя страшенним болем. Закінчив війну Андрій Павлович у Польщі. Він був скромною людиною, ніколи про свої подвиги не розповідав. Але вже те, що він був на війні, відчув цей пекельний біль за свою Вітчизну, носив у легенях декілька грамів заліза, свідчать про те, що він був сміливою людиною. Коли він помер, йому було 79 років. Болить душа, болить совість, болить пам’ять. І сьогодні я в пошані схиляю голову перед тими, хто не повернувся з боїв, і перед тими, хто залишився жити, і перед Вами, любий Андрію Павловичу! Низький уклін Вам, любі ветерани, і світла пам’ять!

Страница солдата создана "Бессмертный Полк-Днепропетровск"