Велика Вітчизняна війна 1941-1945 років принесла радянському народу багато горя та бід. Багато родин не дочекалися з фронту своїх батьків, чоловіків, братів, багато хто повернувся пораненим і скаліченим. Не оминула ця війна і наші сім'ї. Обидва дідусі моєї мами воювали, обидва були поранені, але повернулися додому. Маминому дідусеві, Сугаку Василю Григоровичу було 16 років, коли почалася війна, і до армії його не взяли. У 1943 році, коли Дніпропетровськ було звільнено від фашистів, у будинку, де жив прадід, квартирували артилеристи. І коли настав час іти їм далі на фронт, прадідусь пішов разом з ними. Разом із артилерійським полком він пройшов Польщу, Чехословаччину та дійшов до Німеччини. Був двічі поранений: один раз у ногу, а вдруге уламок гранати влучив йому в легеню. Із цим уламком він прожив до самої смерті. За хорошу службу він був нагороджений орденом "Червоної зірки" та медалями "Зв відвагу" та "За перемогу над Німеччиною". І головне, чим дуже пишалася його мати, це листом, який написав їй командир батареї у 1944 році з вдячністю за гідне виховання сина. Дослужився прадід до звання гвардії сержант командир зброї 2-го Білоруського фронту та повернувся додому у лютому 1947 року. Одружився з прабабусею, у нього народилися три дочки. Він прожив гідне життя, але не любив згадувати та розповідати про війну. Слава Україні! Слава її Героям! Смерть рашистським окупантам!