Призван в июне 1941 г. Дошёл до Берлина. Дню Перемоги присвячується Щороку в травні ми відзначаємо День перемоги. Можна по-різному ставитись до Великої Вітчизняної війни, по-різному іі називати, але хіба можна забути тих, хто віддав своє життя для щастя інших. День Перемоги залишиться для нас завжди затьмареним від гіркоти втрат і осяяний сонцем Перемоги. У довічному боргу наше покоління і перед тими, хто наближував, як міг, цей день. Їм було дуже нелегко в ті воєнні часи, їм так важко і сьогодні. Все менше залишається в життєвому строю тих, кому пощастило пройти через чорнило битв і дожити до світлого Дня Перемоги. Даються взнаки і вік, і опалена війною молодість, сирі окопи і бліндажі, голод і холод, хвороби і рани. Їхні груди вкриті медалями, на скронях – сивина. Вони пам`ятають ті страшні часи, хоч часто їм і не хочеться про них згадувати. В нашій родині свято зберігається пам`ять про тих, хто зробив свій вклад у велике діло Перемоги. Батько мого дідуся Івана – мій прадід Гнат Степаненко пішов на війну в червні 41-го майже підлітком, пройшов усю війну і через всю Європу дійшов до Берліна. Йому пощастило пережити воєнне лихоліття, але зараз його з нами вже немає. Найчастіше мій дідусь Іван розповідає про такий випадок. Одного дня, коли дуже потрібні були відомості про розташування противника, прадіда з товаришем послали в розвідку. Обидва бійці невисокого зросту, худенькі – якраз такі, щоб бути найменш помітними на «завданні». Розвідники зуміли пробратися непоміченими до ворожих окопів, де вони помітили німецького офіцера – високого і огрядного. Сміливі бійці, окрилені успіхом, нападали ззаду на противника, зв`язали і доставили «язика» в свою частину. Німецький офіцер погодився дати відомості, але перед тим показати йому силачів, що зуміли захопити і так швидко донести його. Він був вкрай здивований, коли побачив низеньких і щуплих бійців. Здобуті відомості виявилися важливими і корисними, командир частини оголосив розвідникам подяку. Прадідусь Ігнат був відзначений багатьма нагородами, а його Орден Слави I ступеню зберігається в «родинному музеї» моїх дідуся та бабусі Степаненко. Я дуже горджуся своїм прадідом, славним минулим роду Степаненко і всього нашого народу. Обов’язково розповім про все це наступним поколінням нашої сім`ї. Не щезне в пам`яті людській, не піде в забуття великий подвиг нашого народу – його битва, його перемога над фашистами у найстрашнішій за всю світову історію війні 1941-1945 рр. Степаненко Катерина, 6 клас

Страница солдата создана "Бессмертный Полк-Днепропетровск"