У тяжкі часи Великої Вітчизняної війни та післявоєнної відбудови український народ вижив завдяки своїй працелюбності, мудрості, любові до рідної землі, прагнення до кращого майбутнього. Одним з тих, хто своїм трудовим подвигом наблизив розквіт нашої країни, хто все своє життя присвятив невтомній праці на благо наступних поколінь, був мій прадідусь Старих Михайло Кирилович. Він народився у 1926 році, під час війни, будучи ще зовсім хлопцем, воював рядовим, працював і одночасно навчався, отримавши спочатку середню освіту за спеціальністю техніка з гірських розробок. Пізніше він закінчив вищий навчальний заклад і отримав кваліфікацію гірського інженера. Багато років Михайло Кирилович працював на Часів-Ярському рудоуправлінні, що знаходиться в Артемівському районі Донецької області. Прийшовши туди помічником техніка, він завдяки своїй наполегливій та сумлінній праці через декілька років зміг стати до посади головного інженера, а потім – начальника рудника. У 1969 році його було призначено керівником Дружківського рудоуправління, де він працював майже 20 років. Мій прадідусь в радянські часи був досить відомою людиною на Донеччині, адже його трудові досягнення були відзначені двома орденами «Знак пошани», медалями «За доблесну працю» і «Ветеран труда», почесними грамотами Президії Верховної ради Української РСР. Слід також зазначити, що, прагнучи до вдосконалення методів та знарядь праці, Михайло Кирилович винайшов декілька корисних промислових інструментів і приладів для роторних екскаваторів, за допомогою яких на рудниках і в кар’єрах видобувають вогнестійку глину. Ці винаходи підтверджено чотирма авторськими свідоцтвами. Крім того, все своє життя присвятивши праці на гірничодобувних підприємствах, мій прадідусь завжди турбувався про стан навколишнього середовища і природи. Така турбота була не досить характерною для тих часів, але ж Михайло Кирилович постійно приділяв увагу відновленню земель після гірничодобувних робіт, що проводились на них, і навіть став одним із авторів книги «Рекультивація земель, пошкоджених відкритими гірничими роботами». Досвід промисловості Донбасу, втілений у цій книзі, став у нагоді багатьом підприємствам не тільки України, але й інших республік Радянського Союзу. Вся наша родина дуже пишається Михайлом Кириловичем і всіляко шанує пам'ять про нього. У 2011 році в Дружківському рудоуправлінні було засновано музей історії підприємства, і в цьому музеї виставлено чимало фотографій мого прадідуся, копії його авторських свідоцтв, грамот і свідоцтв про нагороду, адже він здійснив неоціненний вклад в розвиток і самого підприємства, і всієї гірничодобувної галузі в Донецькій області. Багато людей з повагою згадують Михайла Кириловича, тому що він був дуже доброю і чуйною людиною, завжди допомагав іншим, забуваючи про власні потреби, жив своєю працею на користь країни. На мою думку, саме такі люди, як мій прадідусь, своїм життям-подвигом наближали нові часи України, її зміцнення, її промисловий і культурний розквіт. Записала Пономаренко Валентина учениця 6-А класу КЗО «СЗШ №69» Індустріального району м. Дніпропетровська.