Мого прадіда звали Олександр Остапович Скобун. Він народився у 1922 році у Хмельницькій області, проживши 85 років ... Йому доводилось воювати на території Хмельницької, Івано-Франківської й Львівської областей, а також на підступах до лігва ворога - Берліну в складі 147 стрілкової дивізії. Мій прадід пригадував, як набирали добровольців у дивізійну розвідувальну роту, і як він без вагань пішов туди. Невдовзі він вже виконував завдання - захопити «язика». За це був нагороджений орденом Слави третього ступеня. Після Лікування в медсанбаті мого прадіда направили в зенітно-кулеметну роту. Спочатку він був розвідником-спостерігачем, потім командиром відділення. Під час наступу на ворожі укріплення на Сандомирському плацдармі нелегко довелося нашим частина. Фашисти ввели в бій королівських тигрів, та ніщо не змогло зупинитися наступ Радянський військ. Як і багато інших, мій прадід був відзначений медаллю «За відвагу». «Важкі бої доводилося вести і на ворожій території, - казав мій прадід. - Щоб зупинити наступ наших військ, гітлерівці запалили ліс. Командир дивізії в`їхав наперед колони, оглянувши місцевість і наказав одягнути шинелі, плащ-намети, протигази, намочити одяг у воді і слідом за танками бігом пробиратися через смугу полум’я. Для фашистського командуванням Це було великою несподіванкою». У боях під Берліном наші прорвалися до річки Шпреї, щоб відразу форсувати її. Операція почалась на світанку. Коли солдати й зброя були вже в човнах, мого прадіда Олександра Остаповича було тяжко поранено німецьким снайпером. Разом з багатьма солдатами й офіцерами під ворожим обстрілом його підібрали санітарі й доставили в госпіталь, де він і зустрів День Перемоги.

Страница солдата создана "Бессмертный Полк - Днепропетровск"