Зі спогадів колишнього фронтового розвідника, кавалера ордена «Слави» і 11 бойових нагород Сироти Григорія Кононовича, мого двоюрідного прадідуся. «Це було в Білорусії. В березні 1944 року бойовому підрозділу розвідників чисельністю 12 солдат було наказано доставити «язика» в штаб фронту. З літака нас викинули на парашутах за лінію фронту, на відстані близько 200 км. Коли ми приземлилися, вже світало. Ми йшли цілий день лісом до темряви. Вийшовши до шосейної дороги, загін заліг. Вислали розвідників. Через години півтори вони повернулися і доповіли, що десь за 5 км знаходиться невелике містечко, в якому багато фашистів, машина-радіостанція і декілька машин. Коли стемніло, ми вирішили напасти на комендатуру. Підійшовши, ми залягли, незабаром з’явились дві машини, одна з них легкова. Машини стали, з легкової вийшли німецький генерал і офіцер. Вони пішли в комендатуру. В дві години ночі ми напали на німців, нас врятувала раптовість нападу. Бій тривав хвилин сорок. Захвативши генерала і його портфель, ми на машині-радіостанції поїхали по шосе. Проривалися ми три дні і три ночі лісами, доки не вийшли до лінії фронту. Нас залишилось лише троє. Командир загону лейтенант, я - сержант та генерал. Інші загинули, прикриваючи нас в різних місцях. Коли ми вийшли до передової, лейтенанта поранили. Через лінію фронту, тягнучи командира на собі і штовхаючи генерала штиком, ми потрапили до своїх. Були добуті цінні документи, які допомогли розгромити фашистів в Білоруській операції. Мене нагородили орденом Слави, командиру присвоїли звання Героя Радянського Союзу.» Ще багато таких операцій було у воєнному житті мого дідуся, бо «бідовим» він був та нерідко ризикував… Війну Григорій Кононович закінчив у званні майора.