Надія Іванівна згадує про роки воєнного лихоліття: "У 1941 році я проживала в с. Сурсько-Михайлівка Солонянського району Дніпропетровської області. до війни закінчила 4 класи. Коли почалась війна, то часто мешканці села ховалися в окопах. було дуже страшно... Пам'ятаю, коли наше село бомбили фашисти з літаків, всі люди розбігалися. а вранці прийшов наш солдат, поранений, просив водички... Брат мій теж пішов на війну, протягом декількох років про нього нічого не було відомо. пізніше ми дізналися, що він загинув у бою. Пам'ятаю, як фашисти зайняли наш будинок, грав їх патефон, вони танцювали, а наша сім'я сиділа в погребі та плакала..." після війни Надфія Іванівна ще рік не навчалася, бо не було в чому навіть в школу ходити. навчалась вдома, багато читала, писала. закінчила школу в 1949 році. без випускного вечора... з 1949 року - навчання в нікопольському педагогічному інституті. 5 років працювала в Синельніковському районі. Переїхала в Дніпропетровськ, працювала в інтернаті. з 1968 року працювала в СШ № 94 вчителем математики.

Страница солдата создана "Бессмертный Полк - Днепропетровск"