Народився 23 січня 1926 року. У голодні 30 рр. діти були закріплені за їдальнями, де їх підгодовували. Коли країна зміцніла, почалася війна. 2 роки юнак був в окупації. Фашисти почали на другий рік окупації брати молодь у Німеччину. І раз – Іван втік від поліції ІІ раз - його та інших хлопців і дівчат затримали два поліцаї, був там і товариш Івана Дмитровича, що виправив 1926р. на 1927 рік народження, Михайло Білий. Втік, коли один з поліцаїв зайшов у хату. Біг метрів 50 по провулку, через канаву – у кукурудзу. ІІІ раз – взяли у той час, коли юнак прийшов додому, щоб поїсти, і відвезли у центр, до сільського клубу, де вже було багато хлопців і дівчат, яких готували відправити уранці до Німеччини. Зумів знайти вихід, запропонував усім бігти, але на це погодились лише двоє хлопців. Додому приходив дуже рідко: брав поїсти і тікав. Комендант надав наказ знайти й ліквідувати Шевченка Івана, який пішов з дому; повернувся лише тоді, коли 1 вересня 1943 р. у село увійшли наші війська. Село спалили німці, вулиця Колгоспна, на якій жив Шевченко, теж згоріла. 2 вересня 1943р. наші зібрали хлопців, яких 1,5 тижні навчали володіти зброєю, а потім відправили на Аульську переправу. У лісі рубали дерева, у селах збирали дерев'яні лодки, колоди, знімали паркани – готувались переправляти зброю на плотах (гармати 40-п'ятки). У перший бій молодняк не пустили. Вночі ріка освітлювалася, вода у річці була дуже швидка. Правий берег Дніпра сильно укріпили. Яскравим враженням для солдата Шевченка І. Д. був перший бій, перше бойове хрещення: «Коли зламався у гвинтівці «выбрасыватель», пішов у рукопашний бій». 4 вересня біля кулемета був поранений (перебили праву руку). Це сталося тому, що не було часу окопатися. Поранило й напарника, Василя, однокласника, який після цього залишився на все життя інвалідом (куля була розривною). Під час бою загинули сибіряк Шабонін, командир взводу та товариш Івана Дмитровича з перших днів війни командир роти – Андрєєв. Поранених вивозили вночі на возу, Іван сидів на козлах. Коли колесо потрапило у яму, він отримав травму хребта. Лікування проходив у трьох госпіталях протягом 5 місяців. Останній раз – у Краматорську, подалі від лінії фронту. Після лікування – служба у зенітно-артилерійському полку. У Дніпропетровському історичному музеї знаходяться дві зенітні гармати, на одній з них працював Іван Дмитрович. 2 травня взяли Берлін. 5 травня 1945р. були біля Бреславу (німецька фортеця). Власівці не хотіли здаватися. Рік ще стояли у Бориславі. Нагороди: 1. Перша медаль – «За відвагу» (Іван Дмитрович потрапив влучним пострілом у каску фашистському кулеметнику, коли рота пішла в атаку); 2. Орден Вітчизняної війни ІІ ступеню (під час бою підбили 2 з 3-ьох фашистських танків); 3. Орден Вітчизняної війни І ступеню (до 50-річчя Перемоги); 4. Інші – ювілейні. Після закінчення війни ще 5 років служив: • до липня 1946р. артполк знаходився у Німеччині – м. Бреславу; • потім – переїзд до Ростову-на-Дону. • Шевченко закінчив курси радистів та полкову школу. • У 1948р. був направлений у м. Харків до полку зв'язку. Мирне життя почалося у вересні 1950р У 1951-1957рр. працював у будівельно-монтажному управлінні радіофікації бригадиром, потім – виконробом. З 1957 по 1964 рр. – робота у колгоспі імені ХVІІІ партз'їзду Синельниковського району і навчання у Кіровоградській партшколі, отримав спеціальність агронома-організатора. Займав посаду заступника голови та очолював парторганізацію. 1964-1995рр. – працював в обласному об'єднанні «Сортнасовоч» та очолював парторганізацію. Сьогодні він - заступник голови комісії по роботі з інвалідами ВВВ Ради ветеранів Індустріального району.