Мій прадідусь, Шестаков Іван Павлович, учасник Великої Вітчизняної Війни. Був призваний до лав Радянської Армії у 1945 році. Воював на східному фронті у Халхін-Голі. Важкі роки лихоліття припали і на долю мого прадіда. На східному фронті велися бої з японської армією, яка намагалася завоювати наші землі. Безжальні японці винищували радянських солдат і вдень, і вночі, нападаючи на військові палатки. Після перемоги прадідусь продовжував служити на Далекому сході. Військову службу закінчив у 1949 році в селищі Хота (Колима). Дідусь багато розповідав нам, його правнукам, про важкі воєнні роки. Ми бачили, як з`являються сльози на кого очках, коли він згадував минуле. І навіть зараз, у сімейному колі, ми час від часу згадуємо його розповіді та вшановуємо пам`ять тих, завдяки кому маємо сьогоднішній день. Шестаков Павло Олександрович, мій прапрадід, учасник бойових дій у роки Великої Вітчизняної Війни. З першого дня лихоліття зі зброєю в руках відправився на фронт. Сміливо і мужньо захищав свою землю від фашистів, пройшов важкими дорогами із заходу на схід. Важко було переживати відступ наших військ, залишаючи рідні міста та села. Але прийшов довгожданий час, коли Радянська Армія погнала ворога зі своєї землі. Мріяв дідусь Павло про Перемогу. Але у важких боях за визволення Білорусії був тяжко поранений и 19.02.1943 року помер від ран у військовому шпиталі. Давно не було від Павла Олександровича звістки. Сім`я отримала повідомлення про те, що він зник безвісти. Але мій прадід, його син Шестаков Іван Павлович, наполегливо шукав відомості про батька. І тільки у 1947 році отримав звістку про те, що знайдена могила, де поховано його батька. Восени 1947 року прадід Іван був запрошений у Білорусію на могилу свого батька. Поховано Шестакова Павла Олександровича у Братській могилі воїнів ВВВ у міському парку м. Чериков, Білорусь. Пам`ять про воїнів, що віддали своє життя захищаючи Батьківщину буде вічно жити у наших серцях.