Мій дідусь народився в 1927 році в багатодітній сім’ї. На початок Великої Вітчизняної війни прадідусеві виповнилося 14 років. Важкими були його юнацькі роки. Важко працював, а потім був мобілізований до лав Радянської армії відразу на фронт. Боляче і важко було моєму дідусеві ховати його бойових друзів, котрі гинули від ворожих куль на фронті, адже він був ще зовсім юним. Він вважав, що йому просто повезло, що живим повернувся додому. Після війни, щороку 9 Травня, у День Перемоги дідусь зустрічався, біля пам’ятника Слави зі своїми бойовими товаришами,з тими, хто вижив у ті страшні часи. У цьому році мого прадідуся не стало. Померла і моя прабабуся. Але я буду завжди пам’ятати їх та їхні розповіді про страшні роки війни. Потрібно, щоб всі люди світу докладали багато зусиль, аби не опалював більше ніколи вогонь війни дитячі душі.