Тетяна
Йосипівна
ПОДЕЛИТЬСЯ СТРАНИЦЕЙ
История солдата
Давно відгриміли бої, але пам’ять про радянських солдатів буде вічно жити у наших серцях. І нам, молодим, є з кого брати приклад мужності й патріотизму. Ось, наприклад, подруга моєї прабабусі Тетяна Йосипівна Щербакова. У 1943 вона добровільно пішла на фронт. Кажуть, не жіноча це справа воювати, та коли Батьківщина в небезпеці, то хіба має значення, хто її боронить від ворога? Довелося служити 19-ти річній дівчині Тані у 34-ому зенітно-кулеметному батальйоні Орловської дивізії. І була вона, уявіть собі, розвідником! Група складалася з 5 бійців – командира і 4 рядових. Переодягнені в німецьку форму, вони працювали тільки вночі – виявляли скупчення ворожих танків, артилерії, аеродроми противника. Постійно ризикували життям. Але про це не думали, адже треба було відстояти у загарбників рідну землю. Чимало цікавих епізодів зі свого фронтового життя пригадувала сержант Щербакова. Наприклад, ось цей. Дорога зі Смоленська привела юну розвідницю з бойовими побратимами до Пінська. І тут вони, здавалось, потрапили в пастку. Їхній загін запримітили фашисти, з двома собаками йшли їм навздогін. Члени розвідзагону, причаївшись за невеликими пагорбами, вдихаючи болотяний сморід, затамували подих. Змушені були просидіти так цілих чотири години, але себе не розсекретили. Зате обдурили ворогів. Раді, що так вийшло, викрутили гімнастерки, вилили воду з чобіт і підтюпцем побігли до лінії фронту. За участь у ВВВ у Тетяни Йосипівни Щербакової два ордени і десять медалей. Але нагороди продовжують знаходити розвідницю і в мирний час. У 2009 році вона отримала медаль «За визволення Білорусії», яку в числі інших передав через органи місцевої влади посол цієї держави в Україні. Сивочола ветеран часто згадувала бойових побратимів і мріяла про щасливе майбутнє для своєї країни. У народі поширена думка про те, що всі жінки схожі на квіти. Наша Тетяна Йосипівна була подібна до ромашки – світлої, ніжної і гордої водночас. На жаль, рік тому вона пішла з життя. Але на День Перемоги я обов’язково покладу на її могилу гілочку берези – символ величності й героїзму, доброти любові, якими було сповнене серце цієї мужньої жінки.
Страница солдата создана "Бессмертный Полк-Днепропетровск"