Кожного року 9 травня ми всією сім'єю несемо квіти до Монументу Вічної Слави і до вічного вогню, який горить на спомин про Невідомого солдата, радянського воїна – переможця. Я з цікавістю слухаю розповіді дорослих про моїх близьких, які були учасниками тих страшних і героїчних подій. Мій прадід Федір Архіпович Шамарин був професійним військовим. Початок війни застав його в місті Ярославлі, де він був курсантом військового училища. Після закінчення навчання в 1942 році він був направлений на захист Москви від німецько-фашистських загарбників. Потім був Сталінград. За участь у героїчній обороні міста Сталіна прадід був нагороджений медаллю «За оборону Сталінграда». Він звільняв Донбас, міста і села Дніпропетровської (м. Кривий Ріг, Апостолово), Запорізької та Сумської областей. Свій бойовий шлях від Сталінграда до м. Відня (Австрія) він пройшов у повітряно - десантних військах 40-й гвардійської стрілецької Єнакієво-Дунайської червонопрапорної ордена Суворова дивізії. Федір Архипович розповідав дітям та онукам історію рідної дивізії. 20 грудня 1941 року 6-й повітряно-десантний корпус, як резерв ставки Верховного головнокомандуючого, був передислокований із Кировської області в Підмосков'я, у район Ногинська. З 1 серпня 1942 р. корпус реорганізований в 40-ю гвардійську стрілецьку дивізію. Були визначені гвардійські полки: 111, 116, 119, мінометний дивізіон, рота зв'язку, саперний і кулеметний батальйони, медсанбат. Увійшовши до складу 2-ї гвардійської армії Сталінградського фронту, частини дивізії 15 серпня 1942 р. почали форсувати Дон. Тут, на висоті 180,9 під станицями Сиротинська й Обливська пройшли найтяжчі перші бої, у результаті яких загинуло більше 2/3 дивізії й саме тут народилася її бойова слава. У січні 1943 р. у кільце оточення було замкнене німецьке угруповання чисельністю більше 330 000 військових. За успішні наступальні бої, проведені гвардійцями, Указом Президії Верховної Ради СРСР від 19 липня 1943 р., дивізія нагороджена орденом Червоного Прапора. А потім, прорвавши оборону фашистів на ріці Міус, наші війська, ламаючи лютий опір ворога, йшли на Захід. 3 вересня 1943 р. звільнений великий промисловий центр Донбасу, місто Єнакієве, ім'я якого присвоюється 40-й стрілецькій дивізії. Форсувавши ріки Інгул і Південний Буг, частини в складі 3-го й 4-го Українських фронтів вийшли на берег ріки Дністер. 14 квітня 1944 р. ріка Дністер була форсована й воїни захопили плацдарм на західному березі. 25-го серпня 1944 р. 40-я ГСД, переправившись через ріку Прут, перейшла державний кордон СРСР і 2 жовтня за узяття ріки Дунай і участь у звільненні міст Сенсарг, Пакт і Копошвар, наказом Верховного головнокомандуючого дивізії присвоюється найменування Дунайської. За успішні бої у Відні, за його звільнення, Указом Президії Верховної Ради СРСР від 29 травня 1945 р. дивізія нагороджена орденом Суворова I-го ступеню. За роки боїв 40-я гвардійська стрілецька Єнакієвео-Дунайська ордена Суворова I-й ступені дивізія пройшла 4500 км і мала 13 подяк вищого командування. З боями прадід пройшов крізь міста і села Болгарії, Угорщини, Румунії, Югославії. Закінчив війну капітаном у м. Відень. За мужність і героїзм був нагороджений орденами і медалями. Після закінчення війни прадід і далі продовжував служити Батьківщині. Він закінчив Вищу офіцерську школу. Потім служив в Угорщині, Австрії, Німеччині в містах України. Закінчив службу у м. Дніпропетровськ. 9 Травня він, як і всі ветерани, приходив на Парад Перемоги. Кожного ранку, поки дозволяло здоров'я, він виїжджав на зустріч із бойовими друзями в міста, де проходили бої. Після зустрічі на польовій кухні вони куштували кашу із фронтовими ста грамами й обов'язково згадували тих, хто не повернувся з бою. На превеликий жаль, я не бачила свого прадіда. Я народилась тоді, коли його вже не було, але пам'ять про нього в моєму серці!

Страница солдата создана "Бессмертный Полк-Днепропетровск"