У сім’ї моєї бабусі було п’ятеро дівчат. Вона була наймолодшою. Місто Дніпопетровськ зайняли фашистські війська. Фашисти зайняли і вулицю, на якій жила моя бабуся – вулицю Леніна ( тепер в. Мінусинська). Насамперед вони стали стріляти в собак, ловити курей, підпалили господарчі споруди. Діти злякалися, заховалися у бур’янах на городі, спостерігали як палає хлів у їхньому дворі. Вогонь перекинувся на хату, почала тріскатись та вистрелювати черепиця на даху будинку. Дим, вогонь було видно на сусідні вулиці. А вулицю Передову уже зайняли Радянські війська. Вони побачили пожежу на сусідній вулиці і здогадалися, що то фашисти творять безчинства. Загін червоноармійців захопив німців у полон. Так вся родина залишилася живою. Потім батькові моєї прабабусі дякувала вся вулиця. Завдяки пожежі в його дворі багато сімей залишились живими, а їхні будинки неушкодженими. Зараз моїй бабусі сімдесят п’ять років. Я її люблю. Вона ласкава, добра, піклується про мене. Я дуже рада, що вона і її родина залишилася живою в ті страшні роки.