Моя прабабуся, Самойленко Евдокія Трофимівна, народилася 19 серпня 1910 року у Сумській області, Липово-Долинському районі у селі Колиденець. В своїй сім’ї вона була наймолодшою. Матір та батько померли дуже рано и вона залишилась жити з двома братами. У 16 років разом зі своїм старшим братом вона переїхала до Дніпропетровська, де вступила до залізно-дорожньої майстерні на диспетчера. Згодом після закінчення майстерні вона переїхала до с.Илларионово, де і мешкала майже протягом всього життя. Працюючи диспетчером залізничної колії, вона не раз розповідала, що німецькі загарбники хотіли їх розстріляти, бо думали, що працівники влаштовували змову і цим самим підпалювали вагони. На території її роботи знаходився табір для полонених. Охоронці які охороняли табір пропускали селян, які приносили їжу та ліки. Ось слова самої прабабусі: -«Ми разом із товаришами допомагали тім бідним полоненим, приносили все, що залишалося з їжі, ліки які були вкрай їм необхідні, навіть одяг. Бували такі випадки коли ми переховували їх під час втечі. Ми знали, що ставимо себе під велику загрозу смерті, але почуття допомоги та жага до життя нас наштовхувало до цього». Тяжкі страждання та муки перенесла вона. Коли на світ з’явилися її діти то до їхньої домівки потрапила бомба, але на щастя вона не взірвалася. Втрата рідного сина та брата вкрай знесилили прабабусю. 5 квітня 1992 року вона померла. Її могила досі знаходиться у с.Илларионово. У день 9 травня вона уквітчана пишними та розкішними трояндами, бо ця людина для моєї сім’ї назавжди залишиться у пам’яті та у серці кожного члена родини. Людина, яка незважаючи на тяжку долю змогла прожити 82 роки, роки болю, страждання та криваву історію людства, яку будут згадувати протягом багатьох років як найстрашнішу, найбільшу трагедію людей, які полегли за наше світле небо и щасливу долю.

Страница солдата создана "Бессмертный Полк-Днепропетровск"