Серед тисяч героїв Великої Вітчизняної війни хочу свою хочу згадати свого прадідуся – Сагач Феоктиста Архиповича. На жаль, живим прадіда я вже не побачила, але моя мати і бабуся постійно розповідають мені про нього. Усі їхні розповіді пронизані ніжністю, любов`ю і теплотою. Завдяки цим розповідям я розумію, що мій прадід був дуже доброю, веселою і мужньою людиною. Народився прадід 23 березня 1912 року в місті Пологи Запорізької області. Зростав веселим і кмітливим хлопчиком. Після школи пішов працювати в колгосп. Саме там у 1935 році він познайомився з моєю прабабусею Марією, майже одразу закохавшись у неї. Уже за 4 роки, у 1939 р., вони одружилися і переїхали в село Чапаєвка Пологівського району. Вони жили щасливо, чекали дитинку і навіть не підозрювали, що зовсім скоро їхнє спокійне життя обірветься. 25 червня 1941 року в них народилася дочка, моя бабуся. Прадід був безмірно щасливий, але не встиг він й награтися з дочкою Світланкою, як через два тижні його вже забрали на війну. З липня 1941 по травень 1942 прадід служив на Південно-західному фронті, був командиром роти 357 стрілкового полку 55 армії. У травні 1942 під час однієї з битв прадіда взяли в полон. Він потрапив у табір військовополонених у місто Умань, де пробув два місяці. З серпеня 1942 по травень 1945 прадідусь працював у шахті в німецькому місті Боттроп. Після полону пройшов спеціальну перевірку і продовжив службу в 12-ій стрілковій дивізії. Повернувшись з війни живим і здоровим, він побачив сльози щастя на очах дружини, свою маленьку дочку, яка разом із мамою протягом всієї війни чекала тата і раділа кожному листу, кожній вісточці від нього. Після війни, на щастя, усі біди й страждання закінчились,у родини прадідуся і прабабусі народився хлопчик. Сім’я Сагачів жила й раділа кожному дню спокійного, а головне -мирного життя. На жаль, 4 травня 1989 року життя Феоктиста Архиповича обірвалося. Я дуже пишаюсь мужністю і відважністю мого прадіда.