Моя прабабуся, Реут Любов Володимирівна, була насильно вивезе в на прислугові роботи до Німеччини в червні 1942 року. Їй тоді було 16 років. Везли в закритих вагонах, де раніше перевозили корів. Було темно, тісно, всі стояли, неможна було сісти. На зупинках підбігали люди і в щілинки пропихували шматочки хліба. Хто помирав дорогою від спраги, голоду, смороду, тих на станціях просто викидали на землю і їхали далі . Коли їх привезли до Німеччини, то підійшли господарі (їх брауерами називали), і відібрали собі на службу. Відібрали і мою прабабусю. Німкені всі носили коротке, кучеряве волосся, а у прабабусі були дві товсті довгі коси, і їй відрізали ножем одну косу, а другу залишили. Вона дуже плакала,але прийшлося відрізати і другу косу – рівняти волосся. На ноги одягали дерев’яні колодки. Ноги терло до крові, але Розбуватися не можна було. Жила прабабуся на горищі, в якомусь старому мотлосі. Вранці прабабуся вставала в 4 години. Доїла руками 22 корови, Прибирала за ними, за свинями, птицею, працювала в полі, молотила злакові культури, скиртувала, грузила мішки на лафет і носила в підвал. В 23:00 був відбій. Вихідних було 2 дні в місяць, лише по 3 години. Жила прабабуся в населеному пункті Зюрцергофе області Кобленц, Рейнського краю. Була звільнена американськими військами на початку травня в 1945 році і повернувся до рідного села Новоселівки Петропавлівського району Дніпропетровської області.