У нашій сім’ї учасниками бойових дій були бабуся (18.01.1924-14.03.2000) і дідусь (22.06.1917-9.05.2000) мого батька. Мій прадідусь Дмитро Іванович Попов пішов на війну у 1941 році з лав Радянської Армії. Він служив в артилерії. На початку війни був командиром взводу стрілкового полку на Південно-Західному фронті. У січні 1942 року прадідусь отримав поранення. У госпіталі м.Армовіра він зустрівся з медсестрою Олександрою Олександрівною Мальцевою, моєю прабабусею, з якою прожив більше 55 років. Після поранення прадідуся направили заступником політрука у стрілковый полк м.Моздока Північно–Кавказького військового округу. Перемогу він зустрів у м.Одесі в званні лейтенанта і до серпня 1946 року був парторгом стрілкової дивізії Одеського військового округу. За заслуги в битвах мій прадідусь нагороджений орденом Вітчизняної війни 2 ступеня, медалями «За перемогу над Німеччиною у Великій Вітчизняній війні 1941-1945 рр.», «За оборону Києва», а також кількома пам’ятними знаками. У 1956 році прадідусь здобув вищу юридичну освіту і 40 років працював у судових органах Луганської області. 9 травня 2000 року, збираючись на парад, присвячений 55-річчя Перемоги, мій прадідусь помер. Йому було 82 роки. І тепер кожен рік у День Перемоги ми з вдячністю згадуємо його, прабабусю і всіх тих, хто боровся за наше мирне життя. Низький уклін Вам, ветерани Великої Вітчизняної війни!

Страница солдата создана "Бессмертный Полк-Днепропетровск"