«…У кожну родину не повернувся хоча б один захисник…» Скромна Пелагея Юхимівна 1923 року народження. Це моя прабабуся ,ветеран війни. Ось її розповідь. -…Я ніколи не зможу забути тих випробовувань ,які Велика Вітчизняна війна підготувала для кожного з нас. Мені саме виповнилось 18 років. Вибухи,крики і плач…Фашисти суворо,безлюдно ставились до нас. У селян забирали останню хлібину. Таких випадків було безліч…. Молодь вивозили до Німеччини працювати. В 1943 році настала і моя черга. Як мама не плакала,як не просила чіпати,мені відвели до школи,яка тоді слугувала пунктом прийому громадян на примусові роботи,початком довгого шляху «приречених». Я і моя подруга Ульянова Софія вирішила будь-що втекти звідси. І таки втекли. Йшли додому задвірками приблизно тиждень. Коли повернулися,то сховались на горищі у батьків Соні. Переховувались до 7 серпня. Тоді радянські солдати увійшли до нашого села. Били гармати,вулицею їхали «Катюші». За ними пролетіли німецькі літаки безжально мертві люди,будівлі стояли без шибок,дверей,а деякі зовсім перетворили на руїни. Нам довелося перейти жити берега річки,де було безпечніше. Коли ми повернулися,довелося відбудовувати дім майже заново,навіть стіна з образами впала. Та все це здавалося таким незначним у порівнянні с отриманою Перемогою. Ми були безмежно щасливими,адже наше село звільнилося від фашистів,скінчилися всі знущання і поневіряння. Нарешті ми,селяни почувалися господарями у своєму домі. Та війна ще тривала. Але ми вірили в щасливе майбутнє,чекали своїх чоловіків…На жаль,у кожну родину не повернувся хоча б один з них,наших мужніх захисників.

Страница солдата создана "Бессмертный Полк - Днепропетровск"