"На початок війни Лілії Іванівні було 4 роки. Жила з батьками у місті Астрахань. «Коли почали бомбувати, я була в дитячому садочку. Бомба впала прямо в озеро перед вікнами дитсадка. Осколки скла розлетілися і мене поранило. Маленькі шрами нагадують мені про ті страшні часи...»,- пригадує Лілія Іванівна. «Від авіаналетів ховалися ми у підвалах. В небі були жорстокі бої - прожектори, вибухи... Це було дуже страшно.» Батько, Іван Феоктистович, пішов на війну рядовим. Під Харковом, в жорстокому бою, потрапив у полон. Два роки він був у концтаборах, чотири рази намагався бігти, але його знов полонили. Коли його визволили, він знову став на захист Батьківщини і дійшов до Берліну. Мати працювала медсестрою в Астрахані. Переправляла по Волзі ранених солдат на баржах до Удмуртії. Це було до 1942 року. У ході війни був історичний перелом - Сталінградська битва. Після закінчення школи, у 1956 році, Лілія Іванівна вступила до Військово-механічного інституту у Ленінграді. Закінчив його, Лілія Іванівна була направлена у Дніпропетровськ на ЮМЗ. На ньому вона проробила два роки, а потім при заводі створили НІІ, де Лілія Іванівна працювала 33 роки. Будучи вже на пенсії, Лілія Іванівна працювала в військовій частині 12 років експедитором. У Лілії Іванівни ще жива мати, якій влітку виповнюється 95 років. Донька Лілії Іванівни працює у міській лікарні №1 інженером, в нашій школі навчається онука - Кулига Олександра, яка перейшла у 5-ий клас."

Страница солдата создана "Бессмертный Полк - Днепропетровск"