Мій дідусь Оліщук Олександр Миколайович народився в 1930 році. Він пережив війну і залишився живим ,але пораненим .Зараз він інвалід ,йому важко ходити .Я ненавиджу війну, тому що на війні гинуть люди. Одного разу я попросила дідуся розповісти про свої воєнні роки. Дідусь замислився схилив свою сиву голову, а потім мовив: «З початком війни почався новий етап у моєму житті. Я ще був підлітком , але треба було працювати для фронта. Я в 1945 році я добровільно пішов на фронт, воював і дійшов до Німеччини, а потім, коли повернувся воював в загоні, який знищував останки тендерів в Західній Україні. Ці вороги були дуже хитрі, вони ховалися під землею і їх треба було звідти вигоняти. Бої були жорстокі.». В один із таких боїв Олександр Миколайович був поранений в ногу. Я ніколи не забуду про подвиги наших дідів, адже їхньою кров`ю омита наша воля і благополуччя. У сучасні покоління повинні зберегти свободу нашого народу, зберегти мир в нашій країні назавжди.