Це був 1945 рік, кінець Великої Вітчизняної війни, мені тоді було 10 років. Ті часи я згадую з сумом і болем, адже в ті роки наша сім’я як і багато інших українських сімей зазнала втрати годувальника та двох братів. Разом з ними я втратила частинку душі… Перед тим як піти на фронт наш батько підготував наш дім до нападу фашистів. В коридорі біля вікна у нас був підвал, з нього батько зробив для нас схованку – окоп. Він прорив довгий тунель, який вимостив подушками та старими шинелями. І коли німці зайшли в наше село ми з мамою та сестрами сховалися в цьому тунелі і просиділи там 3 дні. Після того як солдати нашої армії увійшли в село і прогнали німців, ми вилізли з схованки, закрили її і більше туди не спускалися. Пройшов деякий час і мама попросила мене забрати подушки з окопу. Я задкуючи залізла туди схопивши подушку я отетеріла від жаху, який охопив мене. За подушкою та старими шинелями сидів німець і просив мене не видавати його солдатам, я кивнувши дала йому зрозуміти, що згодна. Вибравшись з підвалу я одразу розказала все солдатам, вони дістали німця з окопу і під дулом пістолета забрали в полон.

Страница солдата создана "Бессмертный Полк-Днепропетровск"