Мій прадідусь Наливайко Григорій Сергійович народився у 1924 році в Казахстані. Вже в молодих роках було призвано до армії. Він служив рядовим, а згодом став кавалеристом на переправі у Дніпрі. На той час становище нашої армій ставало дедалі гіршим. У листопаді 1938 року була перестрілка, мого хороброго дідуся ранили у ногу. Його госпіталізували, промучившись 9 місяців через ряд операцій, він все таки знайшов у собі сили захищати Батьківщину далі. Хоча після операції права нога стала на 2см коротше, але вже ніщо його не зупиняло. Він став інвалідом війни, проте ситуація погіршувалася. На Дніпрі почав розповсюджуватися туберкульоз. І хвороба доторкнулася до їхнього полка. Переживши війну, він стояв на ногах і щасливо усміхався, бо нарешті ми здобули Перемогу. У 1983 році він помер, але пам'ять про нього вічна! Хочу висловити подяку, йому та усім героям війни, що боролися за моє майбутнє. Я пишаюся своїм прадіду сем не зважаючи на те, що ніколи його і не бачила. Його вчинки говорять самі за себе і мабуть, я ще ніколи не слухала розповіді краще ,чим про мого мужнього , нездоланного, хороброго, відданого своїй Батьківщині дідуся. Тому,саме наша молодь повинна невпинно дякувати і пам’ятати таких людей вічно. Завдяки ним ми живемо у мирі та злагоді. Вшануймо, пам'ять усіх учасників Вітчизняної війни, тих хто віддав своє життя і тих у кого серце наповнюється болем від тих часів і до тепер, 9 травня – День Перемоги! І ми повинні з гордістю пам’ятати про цей день, адже у наших серцях завжди б’ється «Безсмертний полк».