Мурзін Ігор Олексійович, 1916 року народження, зустрів Велику Вітчизняну війну в діючій армії в м. Севастополі. На той час він був інструктором в Електротехнічній школі Військово-морського Флоту. Разом з усіма солдатами і матросами він мужньо захищав Севастополь від фашистів, але був важко поранений і евакуйований в тил. За мужність і відвагу він був нагороджений медалями «За відвагу» і «За оборону Севастополя». Після одужання в 1942 році дідусь повернувся в 7-му окрему бригаду морської піхоти. Бригаду було перекинуто на північ, де дідусь брав участь у визволенні Ленінграда, а потім Фінляндії і Норвегії. За участь у бойових діях був нагороджений орденом Червоної Зірки та медалями. Тут дідусь знову був важко поранений і довго перебував у шпиталі. На початку 1945 року після одруження дідусь був направлений на Північний морський флот – спочатку на крейсер «Червоний Кавказ», а потім «Ворошилов». Військові крейсери супроводжували транспортні кораблі, захищаючи їх від фашистських підводних човнів і авіації. Тут він і закінчив війну, а повернувся додому лише в 1947 році. І ми, сьогоднішнє покоління, не повинні забути тих, хто загинув заради нашого щастя. Ми повинні жити і передавати ту священну пам'ять про загиблих воїнів – визволителів, які врятували світ. Тож вічна пам'ять і слава тим, хто зробив наше життя мирним і щасливим!!!