"Розповідь про прадіда У нашій родині є така традиція: у травні місяці ми обов'язково відзначаємо найкраще і найсвітліше свято – День Перемоги. Адже мій прадід – Мухін Владислав Павлович – ветеран Великої Вітчизняної Війни. Я пам’ятаю розповіді прадідуся, дідуся і тата про те, як воював мій прадід. Коли почалась Велика Вітчизняна Війна, Мухін Владислав Павлович навчався у Саратовському артилеристському училищі, тому одразу був відправлений на фронт. Військовий шлях розпочав у лавах 116-ї стрілкової дивізії, що була сформована у Забайкаллі. Довгим, складним та славним був бойовий шлях 116-ї дивізії. Отримавши бойове хрещення у Підмосков’ї, дивізія з жорстокими боями пройшла через Сталінград, Білгород, Харків, Полтаву, Кременчук, Знаменку, Корсунь-Шевченківський, Ясси та багато інших міст, завершивши Велику Вітчизняну Війну під Прагою. Мухін Владислав Павлович почав військову службу в ранзі молодшого лейтенанта, а закінчив - у званні капітана. Під час бою при прориві оборони ворога біля с. Висле у 1943 році вогнем батареї Мухін В.П. знищів дві мінометних батареї, одну артилеристську батарею, п’ять гарматних точок. Капітан Мухін В.П. виявив себе сміливим, ініціативним та безстрашним офіцером. 15 лютого 1945 року під час бою поблизу Ліпшау він за власною ініціативою вивів одну з гармат батареї на пряму наводку та інтенсивним вогнем відбив контратаку танків і піхоти супротивника, який намагався прорватися до мосту. Після поранення командира дивізіона взяв командування на себе та знищів опорний пункт ворога, який заважав просуванню нашої піхоти. Знаходячись із колоною на марші капітан Мухін В.П. біля Фуксмюля зустрів групу піхоти і танків супротивника, не роздумуючи, він швидко приготував гармату до бою та особисто вів із неї вогонь. Завдяки цьому було знищено ворога, підбито самохідну установку та бронетранспортер. Прадідусь має багато відзнак і нагород, але серед них є найдорожчі для нього. Це медаль «За відвагу», Орден вітчизняної війни ІІ ступеня, Орден червоної зірки. На жаль, мого прадіда немає вже разом з нами, але пам'ять про його подвиг житиме завжди у наших серцях і у душах тих, кого він врятував. Адже він є почесним громадянином селища Онуфріївка Кіровоградської області, яке він визволяв. Я пишаюся своїм прадідусем, його мужністю, хоробрістю, витримкою. Учень 1-А класу Комунального закладу освіти «СЗШ №16» Дніпропетровської міської ради Перепьолкін Данило з татом Перепьолкіним В.О."

Страница солдата создана «Бессмертный Полк – Днепропетровск»