Нам випало щастя народитися через багато років після війни. Тому ми знаємо про неї тільки з розповідей літніх людей та прочитаних книжок. У моїй родині на війні був – прапрадідусь Мирошниченко Пантелеймон Васильович (1917 р. н.).  В розпал війни, його, серед сотень інших 17-25-річних юнаків мобілізували в армію. Перше знайомство зі зброєю пройшло у запасних полках, що дислокувались у місті Харкові.     Коли почалась війна, Пантелеймону Васильовичу було 24 роки. У нього була дружина і двоє дітей. Прадідусь воював у стрілецькому полку в місті Харків. Прадідусь працював санітаром у госпіталі. Бої йшли запеклі. Було дуже багато поранених, медчастина працювала цілодобово. Прадідусь дуже чекав листів рідної доньки, цікавився сільськими новинами. Прапрадідусь розповідав моїй бабусі як вони з однополчанинами варили борщ з кропиви. Так вони і вижили в ті тяжкі воєнні та після воєнні роки.