МЕЛЬНИК ВАСИЛЬ АНДРІЙОВИЧ Мій дідусь народився у березні 1910 року в селі Бєєво-Комуна на Сумщині в багатодітній сім’ї заможного селянина. На жаль, я його не знала, він пішов від нас у 1981 році. Але мій тато багато про нього розповідав. Талановитий від природи, дотепний, маючий до любого діла хист, він самоучкою став чудовим музикою-скрипалем, навчився робити скрипки, мав як кажуть «золоті руки» і міг абсолютно впевнено сказати: «життя цікаве й чудове, треба його берегти…» В роду ніколи не терпіли ледачих й парубок Василь Мельник працював в полі, косив сіно, розводив бджіл, працював cлюсарем, теслярем, був різблярем, майстерно вишивав сорочки. А потім була війна… і він пішов на неї, пішов сапером, щоб зберегти це чудове життя для нас. Він був старшиной.Два тяжких воєнних роки доля берегла його… А потім в руках розірвалась міна… Міна відірвали обидві руки по лікті, забрала назавжди слух та одне око. Повернувшись з війни, він одружився, став художником і затиснувши пензель у культі зміг прогодувати та вивчити чотирьох дітей. Працював і малював ліктями. Маленький шкіряний саморобний бандажик-патронтаж куди він вставляв спочатку ложку, потім олівець, потім пензлик. Спочатку навчився писати листи, а потім у 1943 році вперше, у віці 33-х років взяв пензель і вже не в руку, а в культю. І навчився малювати. І вчився цьому все своє життя… Першим невпевненим, незграбним, але щирим, важливим для нього малюнком, був намальований Мельником з пам’яті портрет військового хірурга, який врятував йому життя. А потім все що він бачив - живописні пейзажі, квіти, люди, все стало перетворюватись у натхненні картини. Картини відкривали йому віру в себе, стали джерелом його життєвої сили, а життя – найяскравішим прикладом для наслідування. Він залишився у пам’яті та серцях людей. Василь Андрійович нагороджений Орденом Великої Вітчизняної війни та орденом «За відвагу». Я пишаюся тим, що в мене такий дідусь.