22 червня 1941 року - 9 травня 1945 року - ці дати назавжди залишаться у пам'яті українського народу. Велика вітчизняна війна забрала мільйони життів, залишила сотні тисяч поранених. Жінки залишилися вдовами, діти - сиротами. Таке неможливо забути. У невеличкому селі Кам'янка Житомирської області мешкав Мельник Дмитро Григорович - мій прадід. На війні він служив у загоні партизанів. Від мільйонів інших чоловіків, яких понесла за собою війна, він відрізнявся лише тим, що знав,як йому судилося загинути. Коли німці увійшли до села, відразу почали з сімей партизанів. Вони були безжальними: палили хати, вбивали дітей та жінок. Фашисти не відчували жалю навіть до людей, які не могли самостійно пересуватися. До таких людей належала й мати Дмитра Григоровича. Мабуть, жодна людина не змогла б опустити руки, знаючи, що незабаром його рідна людина загине від жорстокої руки ворога. Партизани теж були людьми, і як будь-яка звичайна людина мали кого рятувати. Вони, не гаючи ні хвилини, кинулися на допомогу. Але не встигли. Мельника Дмитра Григоровича разом з його товаришем й матір'ю-калікою було розстріляно у коридорі власного будинку. Усіх трьох було поховано в одній могилі на кладовищі села Кам'янка.