Народився 12 жовтня в 1925 році в селі Олександрівка Магдалинівського району Дніпропетровської області. У 1939 р. закінчив сім класів Оленівської школи і пішов працювати в колгосп. 22 червня 1941 року – розпочалася Велика Вітчизняна війна. І він на другий день пішов у районний військкомат і попросився добровольцем на фронт, але йому відмовили, так як йому на той час не було ще й 16-ти років. Але прадідусь, не втрачаючи не хвилини, пішов до Новомосковський військкомату, і там уже сказав, що йому 18 років, - так він потрапив на фронт. Він пішов у зенітні війська і відважно боровся з ворогом, за що був нагородженим медаллю «За відвагу». У січні 1945 року дідусь знову був тяжко поранений і контужений. Так прадідусь зустрів Перемогу у шпиталі. Демобілізувався він зі званням «Старшого лейтенанта». Після демобілізації молодий солдат ступив до Дніпропетровського сільськогосподарського інституту на факультет Агрономії. У 1947 році його призначають головою колгоспу «За мир» Магдалинівського району. У 1958 році він закінчив ще Кіровоградську вищу партійну школу. Дідусь жив і працював у цьому колгоспі аж до 1963 року, був також нагородженим орденом «Трудового Червоного Прапора». Але його воєнні поранення давали про себе знати, і він почав тяжко хворіти. Майданний Віктор Іванович став інвалідом I-ї групи Великої Вітчизняної війни. 21 вересня 1971 року мій прадідусь пішов із життя ( на той час йому було лише 46 років). Дідусь і помирав з війною. У бреду все воював із заклятими ворогами.