Не стану описувати весь шлях, що довелось пройти по дорогах війни моєму прадіду, приведу лише деякі його етапи. З лютого по серпень 1943 року провчився у Подільському воєнно-піхотному училищі. Навчання, однак, не дали закінчити, і молодих сержантів відправили на фронт у саме пекло в район Орловсько-Курської дуги. Це були перші важкі випробування. Брянський фронт. Листопад 1943 року. Наші частини наступали зі змінним успіхом. Трапилося так, що в бої перед Бобруйськом мого прадіда, командира кулеметного розрахунку "максимки", вибухом снаряда контузило. Він не пам'ятає, скільки часу пролежав без свідомості, опам'ятався лише в медсанбаті. Виявляється, що підлеглий дідуся, навідник кулемета, здоровенний сибіряк років тридцяти Іван виніс його тоді з поля бою й доставив у найближчий медсанбат. На щастя, усе обійшлося, і через пару тижнів дідусь знову повернувся у свою частину До кінця своїх днів прадід пам'ятав страшний бій у лютому 1945 року під містом Алленштейн у Східній Пруссії. Випробував він тоді почуття страху не тільки за себе, але й за товаришів. Перед батальйоном стояло завдання утримати підступи до міста. На відкритій місцевості, що поростила дрібним чагарником, ворог їх помітив, миттєво відкрив з мінометів ураганний вогонь. Почалася паніка. На щастя, командир полку вчасно зорієнтувався, особисто очолив підоспіле підкріплення. За підтримкою артилерії й танків місто було взято. У тім бої, на жаль, не обійшлося без втрат. Батальйон втратив кілька десятків солдатів і офіцерів. І ось довгоочікуваний День Перемоги 9 Травня. Ми, почувши звістку про перемогу, висипали на вулицю. Була невимовна загальна радість. Усюди гриміла з репродукторів музика, постійно звучав голос Левітана,який сповіщав про перемогу. Таким запам'ятався моєму прадідові перший мирний день - День Перемоги.