Мій прадід Малтиз Микола Плфирович, як і багато чоловіків і жінок того часу, захищав нашу Батьківщину від німецьких загарбників. Звідки прадіда призвали на війну, я незнаю, на Україні прадід залишився вже після війни. Але щось про його бойовий шлях я вам розповім. У нас у родині є архивні дані, в яких описано, які міста і села звільнили від фашистських окупантів військова частина, в якій служив прадід. Він пройшов шлях від Дніпропетровська, який після фарсування Дніпра був звільнений у жовтні 1943 році. Далі йдуть Дніпродзержинськ, Кривий ріг, Нікополь. Потім навесні 1944році після форсування річки Інгулець - міста Новий Буг і Казанка. Після цього прадід воював, визволяючи Одесу, Інкерман, Ізмаїл, Браїлов, Галау. Вже восени його частина визволила міста Шумени, Варна, Бургас. А весну 1945 року прадід зустрічав, визволяючи Будапешт, Веспрем, Керменд і Сентготторд. Перемогу прадід зустрічав у столиці Австрії - Вені. За час бойових дій був нагороджений медаллю "За відвагу", "За виволення Дніпропетровська", "За визволення Одеси". Мав особливу подяку від Головнокомандуючого товариша Сталіна. Потім, після Перемоги повернувся у Дніпропетровськ, оселився у передмісті, познайомився і одружився з моєю прабабусею. Працював у колгоспі, вийшов на пенсію. Помер у 1991 році, залишив після себе 3 дітей, 6 онуків. Вічна йому пам'ять, вічна пам'ять усім героям!

Страница солдата создана "Бессмертный Полк - Днепропетровск"