Народився Петро Іванович у 1924 році у Євсузькому районі Ворошиловградської області. Час окупації рідної землі пережив дуже важко, родина бідувала. У січні 1943 року Червона армія принесла прапор свободи на українську землю та розпочала звільнення його рідної Ворошиловградщини від німецько-фашистських загарбників. Петро Іванович був призваний в діючу армію та направлений для проходження служби у 115 стрілецький полк 194 стрілецької дивізії 4-ої гвардійської армії. Його військова доля тісно пов’язана з бойовим шляхом цієї армії. У листопаді – грудні 1943 року в її складі Петро Іванович приймав участь у розширенні плацдарму на правому березі Дніпра у криворізькому напрямку. Приймав участь в Кіровоградській, Корсунь-Шевченківській, Умансько-Ботошанській та Ясько-Кишинівській наступальних операціях. Потім у складі армії перебував у резерві Ставки Верховного Головнокомандувача. На початку листопада 1944 року армія була передана до складу 3-го Українського фронту та він приймав участь в Будапештській, Балатонській та Венській операціях. Службу у цій частині він проходив на посаді стрільця з жовтня 1943 року по вересень 1944 року. За цей час приймав участь у звільненні української землі від німецько-фашистських загарбників, а саме: у листопаді – грудні 1943 року приймав участь у розширенні плацдарму на правому березі Дніпра у криворізькому напрямку; з 5 по 16 січня 1944 року приймав участь в Кіровоградській наступальній операції; з 24 січня по 17 лютого був у складі 4 гвардійської армії на напрямку головного удару фронту в Корсунь-Шевченківській операції. До 3 лютого брав участь у створенні внутрішнього фронту оточення, а до 18 лютого у завершенні розгрому корсунь-шевченківського угрупування противника; з 5 березня по 17 квітня приймав участь в Умансько-Ботошанській операції, у ході якої форсував Дністер та у складі частини вийшов з півночі на підступи до Кишинева; з 20 по 29 серпня 1944 року приймав участь в Ясько-Кишинівській стратегічній наступальній операції. З 5 вересня 1944 року 4 гвардійська армія була виведена в резерв Ставки Верховного Головнокомандувача, а рядового Мацай П.І. було направлено для подальшого проходження служби у 210 армійський запасний стрілецький полк, в якому він перебував з вересня по жовтень 1944 року. У жовтні 1944 року був направлений у 29-й гвардійський повітряно - десантний стрілецький полк 7-ої гвардійської повітряно – десантної Черкаської Червонопрапорної ордена Богдана Хмельницького дивізії, яка 3 листопада у складі 4-ої гвардійської армії була передана до складу 3-го Українського фронту. З жовтня 1944 року по лютий 1945 року у складі 29-го гвардійського повітряно - десантного стрілецького полку Петро Іванович приймав участь в Будапештській стратегічній наступальній операції по звільненню Угорщини від німецько-фашистських загарбників. Фашисти намагались будь-якою ціною зупинити наступ радянських військ та проводили з цією метою контрудари значними силами. Другий наступ розпочався 7 січня 1945 року в районі міста Секешфехервар, напрямок головного удару припав у центр на полосу оборони 20 гвардійського стрілецького корпусу, до складу якого входив 29-й гвардійський повітряно - десантний стрілецький полк 7-ої гвардійської повітряно – десантної дивізії. Ворогу ціною значних втрат вдалося вклинитися в оборону 4-ої армії лише на 10 кілометрів. 12 січня наступ німців видохся та вони були зупинені. Однак про це він дізнався вже у 3419 евакуаційному госпіталі, куди потрапив після отримання легкого поранення, отриманого під час відбиття ворожого наступу. У лютому 1945 року після завершення лікування його було призначено до складу 124-го гвардійського стрілецького Будапештського ордена Суворова ІІІ ступеня полку 41-ої гвардійської стрілецької Корсунь-Дунайської ордена Суворова дивізії 21-го гвардійського стрілецького корпусу 4-ої гвардійської армії 3-го Українського фронту, з яким він дійшов до Перемоги. Протягом лютого 1945 року знову брав участь у боях за угорське місто Секешфехервар, яке декілька разів у ході запеклих боїв переходило з рук в руки, доки лінія оборони не стабілізувалася. 6 березня розпочався четвертий і останній великомасштабний наступ противника на радянсько-німецькому фронті, який увійшов в історію як Балатонська фронтова оборонна операція, що тривала з 6 по 15 березня 1945 року. 124-ий гвардійський стрілецький полк 41-ої гвардійської стрілецької дивізії продовжував утримувати позиції поблизу міста Секешфехервар. З 16 березня 1945 року радянські війська розпочали Венську стратегічну наступальну операцію, яка тривала по 15 квітня. Для нього вона розпочалась з північно-східної околиці міста Секешфехервар, де було прорвано оборону німецьких військ та розпочався наступ. Однак Петро Іванович знову отримав поранення та був направлений на лікування у 32 військовий рухомий госпіталь, де проходив лікування. Після виписки на початку переможного травня 1945 року частина здійснила більш ніж стокілометровий марш в район міста Санкт-Пельтен, де 4 травня вела бої за це місто. Цього ж дня частина у складі 41-ої гвардійської стрілецької дивізії була виведена у другий ешелон, однак вже 6 травня дивізію знову вивели в перший ешелон і вона від міста Санкт-Пельтен повела наступ в напрямку на Лінц. Перемогу Петро Іванович зустрічав на території Австрії поблизу міст Вайдхофен та Санкт-Валентин. Подальша служба продовжувалась на території Австрії. У травні 1945 року він був відібраний у взвод пішої розвідки 124-го гвардійського стрілецького полку. Демобілізований був у березні 1947 року та убув на територію Радянського Союзу. За мужність та відвагу, проявлені у ході виконання поставлених бойових завдань, Верховний Головнокомандувач своїми наказами тричі оголошував Мацай П.І. подяку, він був нагороджений медалями «За відвагу», «За взяття Будапешту», «За взяття Вени», «За перемогу над Німеччиною». У повоєнний період нагороджувався ювілейними медалями, а у 1985 році у зв’язку з 40-річчям Перемоги нагороджений орденом Вітчизняної війни ІІ ступеню.