На цьому фото зображений мій дідусь, Легкий Микола Іванович,1932 року народження. Він був учасником війни. Дідусь багато розповідав про цей період у його житті і кожного разу в нього на очі накочувались сльози. І дійсно,хоч все було давно, проте Велику Вітчизняну війну забути неможливо. Уперше про війну повідомили по радіо. Радянський Союз не був достатньо підготовлений і це давало велику перевагу німецькому війську. Проте народ не здавався. Дідусь розповідав , що у 10 років його ледь не вбив німець. Проте на щастя все обійшлося. Його врятував сусід. Потім цілий тиждень дідусь сидів у підвалі і не виходив. Тяжко переживали першу холодну зиму 1942 року. З півзими закінчилися продукти. Вони голодними очима дивилися на кусочки хліба, які ділила мати, їли варену картоплю з цибулею, і це була для них найкраща їжа. А навесні полізла всяка травичка,. Травичку жували, їли корінці, вони були солодкі, смачні. Проте надія в їхніх серцях не згорала. Вони вірили в перемогу. На війні загинув і батько дідуся,захищаючи рідну землю. Тому важливо пам'ятати про тих, кого вже немає поруч, тому що вони наша сім'я, без них не було б мене. Чим більше поряд з нами тих, хто незримо є присутнім в нашому житті, тим упевненіше і міцніше наше життя. Пам'ять про предків, гордість за них не дозволяють нам зламатися у важких ситуаціях.Ми вдячні Вам, шановні ветерани!!!

Страница солдата создана "Бессмертный Полк-Днепропетровск"