Давним-давно зарубцювалися рани війни,але не слабшає біль втрат у багатьох родинах. Вицвіли фотографії, які дбайливо зберігаються в засклених рамках і сімейних альбомах,пожовкли аркуші листів,надісланих з фронту,похоронки…Але в кожного з нас є таке,що його не забути,воно назавжди вкарбувалося в нашій пам’яті-священне і дороге, бо нерозривно пов’язано з великою боротьбою за честь і незалежність нашої Вітчизни. В моїй сім’ї також воювали мої прадідусі. Їх звали Лазебний Олександр Павлович та Слободенюк Влас Онуфрійович. Мій прадід, Влас Онуфрійович, до Берліну не дійшов. В Польщі його тяжко ранили і він змушений був повернутися до дому. Другий прадід, Олександр Павлович, родився 1915 році. В 1941 році пішов захищати нашу Батьківщину. При виконанні бойового завдання був також тяжко поранений снайпером в кінці 1943 року. Прадідусі мали бойові нагороди. До наших днів їх в живих немає,та ми завжди будемо пам’ятати про них, це наш святий обов’язок.