В 1942 році під час вторгнення фашиської німеччини при відступі наших військ потребувалося терміново евакуювати найважливіші стратегічні об’єкти підприемства які були необхідні для виробництва озброєняя , в тому числі і був наш Дніпропетровськ завод пресів. Мій прадід в цей час працював старшим зміни і йому було доручено организувати евакуацію свого цеху та вивезення його на Урал до вступу ворога в місто . В цей час Дніпропетровськ вже бомбардували і ворог наближався до кордону нашого міста . Під постійним натиском ворога відбувалася евакуація обладнання до залізодорожнього моста де водночас йде вивезення на Урал. Робота йшла цілодобово спали на заводі на які небуть незгоди такі як перебої в харчуванні та світла не звертали увагу мета була одна-врятувати завод;продукція якого була необхідна для виробництва танків та іншої військової техніки ю . Під час евакуації був отриман наказ якщо якесь обладнання не вспіе евакуюватися його треба підірвати щоб не в якому випадку обладнання не дісталося ворогу . В наш час важко уявити ціною яких титанічних зусиль людей завод був повністю евакуйований з останнім ешелоном на Урал поїхав і мій прадід для того щоб завод в найкоротші сроки запустит в роботу на основному місці . Протягом всієї війни робота по дві зміни в добу без зупину буз перебоїв завод працював для перемоги СРСР . В цей час мій прадід став начальником цеху . В 1947 року після війни завод був відновлений в Дніпропетровську і мій прадід так і продовжував працювати на ньому аж до самої пенсії та став головним інженером . За всі ті події він був нагороджений безліччю медалей та орденом Леніна . Нажаль мій прадід пішов з життя до мого народження но в моїй сім’ї памятають подвиг діда. Вічна Пам'ять всім боровшимся з фашизмом їх подвиг назавжди залишився в наших серцях.

Страница солдата создана "Бессмертный Полк-Днепропетровск"