Війна – це горе, сльози. Вона постукала в кожний дім, принесла біду. Тисячі людей пройшли крізь горно війни, зазнали жахливі муки, але вистояли й перемогли. І живі ще ті люди, хто в тяжких боях відстоював Вітчизну. Війна в нашій пам’яті живе, як страшний. Гіркий спогад, але й нагадує про велику мужність, любов до Батьківщини, дружбу і вірність. Мій прадідусь, Кувалдін Олександр Сергійович, 1924р.н., пішов воювати ще зовсім молодим, йому було лише 18 років. Вивчившись водити танк, він активну участь приймав у жорстоких боях. В одному з боїв танк підірвався на міні. Під час вибуху прадідуся викинуло з танку і він дивом залишився живий. Довго лікувався у шпиталі. За цей бій прадідусь був нагороджений орденом Червоної зірки. Ми не маємо права забувати про подвиги наших прадідів. Про те, якою ціною було здобуто перемогу. Я не хочу, аби повторилося страхіття війни.

Страница солдата создана "Бессмертный Полк - Днепропетровск"