Мій прадідусь Кулик Петро Олександрович. На жаль я бачила його лише на фотокартках. Та тато дуже багато про нього мені розповідав. Він пішов на війну у 1942 році, йму тоді було 19 років. Потрапив він на Третій Український фронт, і всю війну повоював на ньому. Відважно захищав нашу Батьківщину, був поранений два рази. Вже немає в строю Озброєних сил багато учасників Великої Вітчизняної війни. Не так часто ми бачимо на вулицях сивих ветеранів. Роки беруть своє… Так утворене наше життя, одні помирають, а замість них народжуються інші. Мій дідусь помер у 1995 році, не побачивши коли народилася я, його онука Кулик Юлія. Мій дідусь мав такі медалі та ордени: 1. Орден Червоної зірки; 2. Орден Вітчизняної війни; 3. Орден Слави; 4. Медаль за визволення Будапешту. Та ще багато нагород. День Перемоги він відсвяткував у шпиталі після поранення.