Кравчук Петро Омельянович. Народився в 1907 році в селі Новосьолки Овруцького району Житомирської області.В 1932 році рішенням спец-«трійки», Кравчука Петра Омельяновича, як сина ворога народу, як людину, що не здала надлишки хліба державі, (на той час він працював в колгоспі комірником) було засуджено до розстрілу, але в триденний термін адвокат встиг відправити апеляцію в Москву і розстріл було замінено на 10 років ув’язнення, з відбуванням покарання в місті Хабаровськ Хабаровського краю. В таборі він працював пекарем в столовій і випікав хліб. Під час монтажних робіт впав з будівельних лісів на лінії електромережі. Була значно пошкоджена черевна стінка та був заворот кишечника і йому робили лапаротомію тому залишився великий шрам на животі. За старанну працю, а можливо ще і через ушкодження його було достроково звільнено в 1938 році. Він повернувся в село до дружини. З початком Великої вітчизняної війни, Кравчук Петро Омельянович, пішов добровільно на фронт. Трапилося це в день святих Петра і Павла 12 липня 1941 року. Деякий час рідні не знали про його долю. Потім, як він розповідав своїй жінці Кравчук Анастасії Андріївні, він був захисником міста Київ і бився в сумновідомому Київському оточенні. Після падіння Києва, рештки радянських військ вибиралися із глибокого оточення розрізненими групами. Кравчук Петро Омельянович потрапив в німецький полон приблизно в вересні – жовтні 1941 року поблизу міста Пирятин Полтавської, а на той час можливо і Київської області. Був він поміщений в Дарницький концентраційний табір, який знаходився на лівому березі річки Дніпро на території міста Київ в сучасному Дарницькому районі міста. За його власними словами їх знаходилося в цьому таборі біля 250 тисяч чоловік. Під вартою озброєної охорони, в’язнів концтабору зганяли на роботи по вирубці лісу навколо Києва та на розбір завалищ на вулицях міста. Під час одного з маршів на роботи, Кравчук Петро Омельянович, кинув обабіч шляху невеликий клаптик паперу на якому вказав місце свого знаходження та адресу своєї дружини. За допомогою цієї записки він намагався повідомити свою дружину про своє місце перебування. Цей клаптик паперу підібрали люди і тривалий час передавали цю записку з села в село, коли вона нарешті потрапила в село Саворов Малинського району Київської області. Там проживали родичі Кравчука Петра Омельяновича, які передали це послання його дружині. Потрапив цей лист в село Грязива Овруцького району Житомирської області приблизно на початку літа 1942 року. Покинувши трьох дітей 14, 11 років та немовля 7-8 місяців Кравчук Анастасія Андріївна пішла пішки з села Грязива Овруцького району Житомирської області до міста Києва. Подорожуючи приблизно тиждень через окуповану територію вона за день проходила 45-50 кілометрів. З великими труднощами перейшовши міст через Дніпро на якому її ледь не застрелили вона дісталася Дарницького концтабору. Там було теж багато жінок, які шукали своїх чоловіків і вона довго не могла знайти його. Одного разу він побачив її, коли колона виходила з табору на роботу і крикнув щоб вона в ночі підповзла до колючого дроту в певному місці, але не підходила вдень бо її могли застрелити кулеметники на сторожових вежах. Вночі, через підкоп під колючим дротом, вони зустрілися. Він розповідав їй по нелюдські умови існування, про смерть 100 -150 в’язнів щоночі від голоду, про те, що охорона кидає їм трупи коней, а потім розстрілює збожеволівших від голоду, які накидалися на той труп, та давили їх танками. Казав, що за десять місяців, до літа 1942 року, в таборі померло майже ⅔ усіх радянських військовополонених, просив щоб вона викупила його через родичів з полону. До цього часу, він ще був у відносно непоганому фізичному стані, так як деякий час працював на стайнях біля коней і мав змогу їсти кінський овес та інший підніжний корм. Це була остання зустріч Кравчук Анастасії Андріївни зі своїм чоловіком Кравчуком Петром Омельяновичем. Викупити його з полону не вдалося і подальша його доля невідома. На представленому, єдиному вцілілому його фотознімку, який зберігся у його батька в Іркутській області, він сфотографований під час відбування покарання в таборі міста Хабаровськ. Фото орієнтовно знято в середині 30-х рр. XX століття. На фото йому приблизно 28-30 років.

Страница солдата создана "Бессмертный полк - Днепропетровск"