Наближається День Перемоги і я зі своєю бабусею, Ковальовою Жанною Іванівною, завжди згадуємо її історію про Другу Світову війну. Вона мені розповідає про свої переживання. Ій було 5 років, коли почалася війна. Вона згадує ті дні і розпочинає так: "Коли німці наступали на місто, то ми сім'єю переховувались у землянці. У цей час за нами приїхав з села Калинівка Знам'янського району прадід Мефодій і повіз до себе туди, де не було німців. У мого діда було четверо дітей. Один з них, Макар, був командиром партизанського загону. Хата діда Мефодія була в кінці села біля лісу. І ось туди часто приходили партизани. Баба Ганна передавала їм їжу. Одного разу хлопці не встигли піти в ліс, як на світанку прийшли німці... Вигнали з хат селян і почали шукати партизан. А хлопці сиділи в скирті соломи. Німці вилами почали штрикати солому. Цей обшук тривав довго, але німці не знайшли їх. Ми бачили, як баба Ганна через деякий час пішла брать солому, а сама запрошувала хлопців на вечерю прийти і тікати в ліс. Цей день був дуже напружений. Нас, малечу, весь час тримали вночі біля себе. Увечері всі поїли і партизани вночі пішли в ліс."

Страница солдата создана "Бессмертный Полк-Днепропетровск"