Одне з найбільших фашистських угруповань біля Сталінграда розгромлене. Ведеться підготовка до наступальних боїв. Петра Ковальчука направили в запасний автомобільний полк, який готував для фронту водіїв-жінок. А готувати ж було ні з кого. Роз'їхалися червоноармійці по приволзьких областях на¬бирати у свій полк дівчат. - Заїжджали в райвійськкомати, сільради та й просто в се¬лах зверталися до дівчат із запрошенням на навчання, - роз¬повідає Петро Володимирович, - Дівчата і навіть жінки зали¬шали маленьких дітей на своїх рідних і йшли на небезпечну шоферську роботу. За короткий час полк набрав і навчив професії військового шофера більше двох тисяч жінок. І знову ж таки: навчити на¬вчили, а автомобілів же для них немає. На щастя, до того часу через Іран до нашого кордону надійшли американські «Фор¬ди». - Батальйон наших жінок-водіїв прибув в Іран. На кожний «Форд» сіли по два водії. Командиру батальйону Петру Кова¬льчуку довелося зірко дивитися за всіма, щоб ніхто не відстав. - Нелегко нам далися тисячі кілометрів, - говорить колиш¬ній командир жіночого батальйону. - Машини рухалися і вдень, і вночі. Одна дівчина за кермом, а друга спить або просто відпо¬чиває. Знемагали від утоми, але з завданням справилися! Відразу ж жіночий автомобільний батальйон Ковальчука був направлений на підвезення живої сили і вантажів до фронту, який рухався до Харкова і далі до Дніпра. Ворог готувався зро¬бити по Дніпру неприступний оборонний рубіж. У спішному порядку підтягувалися армійські частини, щоб не дати опам'я¬татися противнику. - На підступи до Дніпропетровська, - розповідає Петро Володимирович Ковальчук, - ми підвозили червоноармійців, боєприпаси, продовольство. Безперебійно, часто під бомбу¬ванням з повітря, доставляли дівчата-водії все необхідне. До¬лали страх, гинули під бомбами, але завдання виконували. Жінки-водії були дуже слухняні, дисципліновані, із завданнями справлялися краще від чоловіків у багато разів. Після звільнення Дніпропетровська жіночий автомобільний батальйон Ковальчука продовжив підвозити все необхідне до Корсунь-Шевченківської операції, де було оточене і розгром¬лене ще одне крупне угруповання фашистських військ. Війна несла велике горе маленьким дітям і підліткам, які втративши своїх матерів, рідних, тинялися дорогами. Водії-жінки підбирали голодну дітвору, годували. Діти, в свою чергу, допомагали жінкам обслуговувати машини. Потім цих хлопчи¬ків і дівчаток відправляли в тил під опіку держави. Жіночий автомобільний полк був розформований у Черні¬гові. Дівчата відправлялися у рідні місця, де теж не вистачало робочих рук, щоб тил постачав фронт. Служба Петра Ковальчука продовжилася в армійських буді¬вельних частинах: будували аеродроми, після війни - ракетні бази. Демобілізувався в 1962 році. В подальшому працював механіком у Палаці Дніпропетровського Національного університету імені Олеся Гончара. Армійський гарт, активний характер полковника запасу Пе¬тра Ковальчука зберігся, незважаючи на вік. Він був членом пре¬зидії ради ветеранів Жовтневого району. Ветерану війни дуже дорога медаль «За оборону Сталінграда». А ще Петро Володимирович Ковальчук - кавалер п'я¬тьох орденів: Червоного Прапора (два), Вітчизняної війни, Че¬рвоної Зірки і Богдана Хмельницького