Мій прадід Конюра Степан Юхимович і прабабуся Конюра Ганна Дмитрівна пройшли всі тяготи війни. Вони одружилися перед самою війною, будували плани на майбутнє, почали будівництво власного будинку, народили первістка, але... Німецькі війська досить швидко підійшли до Києва. В місті почалися облави, молодих і здорових людей ловили і відправляли на примусові роботи до Німеччини. Одного разу, під час облави, моя прабабуся відволікла фашистів і дала можливість прадіду втекти до лісу. Саму бабусю німці схопили, але, дізнавшись, що в неї є немовля, відпустили. Після цих подій прадід записався добровольцем в Червону Армію і пішов на фронт. В одному з боїв був тяжко поранений і тільки завдяки своєму товаришу, який виніс його з поля битви, вижив. Довгий час прадід Степан лікувався у госпіталі, на фронт його через поранення не відправили і продовжив свій життєвий шлях в тилу. На той час його рідну домівку уже звільнили від фашистів і він почав відновлювати, зруйноване війною, сільське господарство СРСР. Односельчани вибрали його головою колгоспу і довгий час він пропрацював на цій посаді. Мій прадідусь Степан, як і інші ветерани Великої Вітчизняної війни, з болем та сльозами згадують минуле. День Перемоги для них - найвеличніше свято.

Страница солдата создана "Бессмертный Полк-Днепропетровск"