Мій прадідусь, Кашенко Василь Іванович, пройшов нелегкий, бойовий шлях, пізнав велич і радість Перемоги, вніс гідний вклад у розгром ворога. Він був льотчиком 449 Нижньо-Дністровського ордена Суворова нічного бомбардувального авіаційного полку 17-ї Повітряної Армії. Пройшов усю війну, ви, напевно, читали "Повість про справжню людину", якщо ні, то почитайте, так- от з моїм прадідом сталася приблизно така ж історія.

У мене збереглася газета за 20 вересня 1984р. І в ній я побачив таку статтю: "Цими днями, напередодні пам'ятної дати - 41-ї річниці від дня визволення Дніпропетровська від фашистських загарбників - наше місто тепло приймало ветеранів 449-го авіа полку, що входив у 17-у повітряну армію, якою командував наш земляк, маршал авіації В. А. Судець.Затамувавши подих, уважно слухали юнаки та дівчата повість сивочолих ветеранів про ті суворі дні, про тисячі бойових вильотів під вогнем ворога, про подвиги героїв-однополчан, про відвагу, стійкість і любов до Батьківщини.Про те, що боротьба за праве діло не робить жорстоким серце. Доказом тому - долі Броніслави Іллівни і Василя Івановича Кашенкових - колишніх медсестри і повітряного стрілка - радиста. Коли літак, на якому літав Василь, не повернувся з завдання, дівоче серце не повірило в загибель свого обранця. І він, дивом залишившись живим, підібраний нашими солдатами на нічийній землі біля згорілого бомбардувальника, домігся після госпіталю повернення у свою частину. Це було наказом у Румунії. Там же наказом по частині оголосили: вважати їх чоловіком і дружиною . У мене навіть зберігся бойовий шлях 449 бомбардувального авіаційного Нижньо-Дністровського ордена Суворова полку. Був нагороджений безліччю орденів і медалей.