"На світанку 22 червня 1941 року шквал артилерійського вогню, град бомб накрив прикордонні застави й військові об’єкти, фабрики і заводи, мирні міста і села України. Не оминуло це лихо і наш рід: мою прабабусю Карпечу Олександру Демидівну, яка народилася у 1922 році на Брянщині, війна захопила зненацька. Вона влітку 1941 року гостювала у своєї тітки на Васильківщині Дніпропетровської області. Прабабуся приймала участь у визволенні свого краю. У селі Широке було організовано партизанський загін, який очолив Бабич В.В. Олександра Карпеча була зв’язківцем.Але в загоні з’явився зрадник і партизан було заарештовано. Усім було винесено вирок – розстріл. Коли бабусю повели на розстріл, поліцай глянув на неї і сказав: «Іди й не озирайся», і таким дивом бабуся залишилася жива. У 1942 році прабабуся потрапила до Німеччини на каторжні роботи, звідки разом з подругами їй вдалося втекти. Їх сховала німецька сім’я, у якій вони працювали до визволення радянськими військами. Після закінчення війни прабабуся повернулася на Дніпропетровщину, де жила до 15 лютого 2007 року. У віці 84 роки вона померла."

Страница солдата создана "Бессмертный полк - Днепропетровск"