Василь Васильович народився у 1918 році у селі Піщане Смоленського району Алтайського краю. У 1929 році його з батьками зіслали до Тайги. Вже на той час жилось дуже важко. Дітей змушували працювати за 30 грамів хліба на добу. Через деякий час, це були 30-ті роки, почався голодомор, під час якого загинуло дуже багато людей. У селян відбирали майно, худобу, землю. Та Василь Васильович витримав і це випробовування. Коли Василю Васильовичу виповнилося 12 років його разом з родиною зіслали працювати у колгосп, на лісопільню. Він робив у деревооброблювальному цеху біля верстата. Там він пропрацював 10 років – до 1941 року. У цей рік почалася війна і його призвали до армії. До 1942 року він навчався у військовій школі, після чого його направили на фронт. На рахунку Василя Васильовича були відвойовані землі України, Білорусії, Польщі, Прибалтики тощо. Зі спогадів Василя Васильовича; у Білорусії з його полка, який складав понад 1000 чоловік, залишилося в живих 70. Коли відвойовували Прибалтику, воїни ліквідували 7000 німців, бій продовжувався 3 доби. Після цього вони пішли у місто Реген під Берліном і, визволивши місто, рухались на Берлін. Не спавши ні дня, ні ночі. вони звільняли міста, звільняли полонених. За весь цей час,з 1941 по 1945 роки, коли Василь Васильович воював на фронті, він був декілька разів поранений. Але, не дивлячись на це, він вижив. За війну та відвагу Василь Васильович отримав багато винагород: - Медаль «За взятие Берлина»; - Медаль «За звільнення Варшави»; - Орден «Червоної зірки»; - Медаль за Відвагу, тощо.