Каліта Борис Стратонович, мій дід. Його важко називати дідом, тому що коли він загинув йому було лише 26 років. Він народився в 1916 році в селищі Переволошине Кишинського району Полтавської області. Після школи закінчив курси бухгалтерів і був направлений на роботу в Притузнянську машинно-тракторну станцію (МТС) Солонянського району Дніпропетровської області. В 1938 році він отримав посаду головного бухгалтера в Пологівській автоколоні Запорізької області. За станом здоров'я Борис Стратонович не був військовозобов'язаним, але при загальній мобілізації з початком Великої Вітчизняної війни він отримав бронь на службу в лавах Червоної Армії. Працюючи на підприємстві, він брав участь в патрулюванні вулиць міста під час нальотів фашистської авіації, одночасно вчився на курсах мотострілків. Він переймався, що не може бути поруч зі своїми однолітками на передовій лінії фронту. Завдяки своїй наполегливості, 14 серпня 1941 року він іде добровольцем на фронт у складі загону із сорока комсомольців, і комуністів міста Пологи. Пройшовши спеціальну підготовку, Бориса Стратоновича було направлено в 35-ту мотострілкову дивізію, яка вела бойові дії на території Харківської області. В складі цієї дивізії було сформовано десантний батальйон із числа червоноармійців - добровольців. Командиром одного з відділень було призначено і мого діда. 13 січня 1942 року його відділення було направлено в тил ворога, в район станції Бапаклея для збору розвідданих. Окрім того, перед відділенням поставили задачу: нанести удар по ворогу з тилу, а вогневу підтримку забезпечить передова лінія фронту. Цілий тиждень чотири відділення в тилу ворога вели тяжкі кровопролитні бої. Із 40 чоловік живими залишилось лише семеро. Командири відділень, серед яких був Каліта Борис Стратонович, і рядові солдати ціною свого життя відстояли п'ядь землі поблизу станції Балаклея. Всі вони спочивають вічним сном у братській могилі №12 на околиці міста Балаклея. На обеліску установленому на місці загибелі воїнів, викарбовані слова поета Володимира Висоцького: «Здесь раньше вставала земля на дыбы, а нынче - гранитные плиты. Здесь нет ни одной персонапьной судьбы, все судьбьх в єдиную слити».