Калашник Микола Стратійович народився 13 березня 1921 року в селі Нетребки Братешківської сільської ради, Решетилівського району, Полтавської області. В 1939 році на відмінно закінчив Братешківську середню школу. Першого вересня 1939 року без іспитів зарахований студентом Полтавського інституту інженерів будівництва. За наказом Міністра оборони СРСР призваний в армію 12 грудня 1939 року в Стрілецьку частину. Службу почав в Селіщенському військовому містечку Ленінградської області. Учасник бойових дій в Фінській компанії з лютого по березень 1940 року. Після закінчення фінської війни направлений на службу в артилерійську бригаду міста Луга Ленінградської області Бойовий шлях у Вітчизняній війні. В складі Північно - західного фронту артилерійська бригада РГК (резерву головного командування) вступила в бої з військами фашистської Німеччини на кордоні Естонії. Противник по кількості солдат і техніки мав велику перевагу. Ми залишали міста і села ворогу. Мені, як молодому 20-річному сержанту закарбувався в пам’яті такий епізод гіркоти за поразку в боях. В селі Мета біля одного із домів на лавочці сидів літній мужчина у якого ми попросили напитися води. А коли уходили, навіть тепер через 60 років, перед очима стоїть постать старика з розкішною сивою бородою, який на прощання сказав: «Ех, на кого же Ви, наші захисники, залишаєте НАС !!!» В кінці 1941 року і літом 1942 року війська Волховського фронту вели тяжкі оборонні бої, щоб не допустити переправи фашистських військ через річку Волхов. В грудні 1942 року наша артилерійська бригада направлена до Ладожського озера, де силами Волховського і Ленінградського фронтів намічався прорив блокади Ленінграда. Керівництво цією операцією було доручено Ставкою Г.К Жукову. Вранці 12 січня 1943 року почалась артилерійська підготовка. Майже три години вирував вогненний ураган. На кожний квадратний метр ділянки прориву упало по 2-3 снаряда. Сім діб точилась жорстока боротьба. Нарешті 18 січня оборона противника була подолана. Воїни Волховського і Ленінградського фронтів з'єднались. Блокада Ленінграда прорвана. Весною 1943 року війська Волховського фронту почали наступ на Новгород в напрямку на Естонію. За три місяці була звільнена від фашистських загарбників Ленінградська область, а Ленінград повністю деблокований. В кінці 1943 року і весь 1944 рік війська 1,2,3 Прибалтійських фронтів вели тяжкі бої по визволенню Естонії, Литви та Латвії. Наша артилерійська бригада брала участь в проривах оборони противника, в наступальних операціях. В кінці 1944 року групування німецьких військ в Прибалтиці розгромлено, а Естонія, Литва і Латвія звільнені. В січні 1945 року наша артилерійська бригада РГК по залізниці переїхала в Польщу на Сандомірський плацдарм і включена в склад 1-го Українського фронту. Ставка Верховного командування поставила завдання звільнити західну Польщу, досягти на терені Німеччини річки Одер і захопити плацдарм. На берлінському напрямку фашистське командування в своєму розпорядженні мало більше мільйона танків, 3300 літаків. Військам 1-го Білоруського і 1-го Українського фронтів необхідно було розгромити берлінську групу фашистських військ і взяти Берлін. 14 січня 1945 року Четверта гвардійська танкова армія генерала Д.Д.Лелюшенка і наша артилерійська дивізія генерала В.Г. Хусіда розпочала наступ на берлінському напрямку з Сандомірського плацдарму. За 10 днів боїв, знищивши опорні пункти німців, танкова армія при підтримці нашої артилерійської дивізії досягли річки Одер і захопили на лівому березі великий плацдарм, включаючи і місто Бреслау. Не без гордості необхідно підкреслити, що такого темпу пересування при наступах в середньому 45 км за добу, а в окремі дні і 70 км, не було за всі роки Великої Вітчизняної війни. Після перегрупування військ, поповнення їх боєприпасами, харчами і пальним 1-й Український фронт розпочав наступ з завданням досягти річки Ельба, а 3-й і 4-й танковим арміям взяти участь в розгромі військ, що обороняли Берлін. Війська 1-го Білоруського фронту під командуванням маршала Г.К.Жукова і війська правого крила 1 - го Українського фронту під командуванням маршала І.С. Конєва 17 квітня 1945 року почали битву за Берлін. В тяжких, а часто і в драматичних вуличних боях, долаючи фанатично жорстоку оборону 200-тисячного угрупування елітних частин фашистської Німеччини, Червона Армія штурмом 2 травня 1945 року взяла Берлін. Більше як 134 тисячі гітлерівців здалися нашим воїнам в полон. За участь в розгромі Берлінської багаточисленної групи військ і оволодінням Берліна указом Президії Верховної ради СРСР мене нагороджено орденом бойового «Червоного прапору» і «За перемогу над Німеччиною». З травня 4 гвардійська танкова армія і наша гвардійська артилерійська дивізія одержали наказ Верховного командування форсованим маршем через Дрезден розгромити в Судетах велику групу військ ворога, звільнити столицю Чехословаччини місто Прага. Капітуляцію 9 травня 1945 року гітлерівської Німеччини ми зустріли в жорстоких боях по розгрому фашистських військ на терені західної Чехословаччини, а 12 травня штурмом була взята і Прага! Так, 13 травня 1945 року закінчилась і для нас Велика вітчизняна війна 1941 - 1945 років. Я, капітан, ветеран війни, інвалід другої групи (нині майор в відставці) за участь в бойових діях по розгрому фашистської Німеччини , нагороджений чотирма бойовими орденами: «Червоного прапору», «Вітчизняної війни першого ступеня», «Вітчизняної війни другого ступеня» і орденом «Червоної Зірки». Також нагороджено бойовими медалями: «За перемогу над Німеччиною», «За взяття Берлина», «За визволення Праги», «Ветеран Воєховського фронту», «Ветеран 54 армії». Перераховані нагороди одержані, як вказано в посвідченнях, за хоробрість, стійкість і мужність, проявлені в боротьбі з німецько - фашистськими загарбниками, за участь в героїчному штурмі і оволодінні Берліном, за участь в героїчному штурмі і визволенні Праги, та за участь в битві за Ленінград.