Спогади про роки Великої вітчизняної війни Хоменка Івана Марковича, 1929 року народження. Хоменко Іван Маркович народився 29.10.1929 р. в с. Обухівці (зараз – селище Кіровське) Дніпропетровського району, де мешкає по теперішній час. Під час фашистської окупації йому було 12 років. Але він добре пам’ятає той грізний час. З приходом німців у селі було створено штаб, куди поліцаї часто зганяли непокірних, примушуючи працювати на фашистів. Все літо 1943 року мешканці села копали протитанковий рів, щоб перегородити дорогу радянським танкам. З кожної хати виганяли людей на роботу. Виходила і мати Івана Марковича, залишаючи вдома 3-х дітей, найстаршим з яких був він – 12-річний хлопець, роботу починали о 4-й ранку, а поверталась мати пізно вночі. Вдома на неї чекали голодні діти. Тоді й вирішила, що на роботу буде ходити Іван – носитиме разом з однолітками воду для копальників. Під натиском радянських військ фашисти залишили село. Відступаючи, вони палили хату за хатою. Вночі червоні язики полум’я здіймались в небо, а вдень село було оповите димом, немов туманом. Стояла осінь. Жито скошене. Кукурудза вирубана і зв’язана в снопи. Туди і зносили діти нехитрий скарб своєї сім'ї: одяг, посуд, деякі харчі, бо оселя будь-якої миті могла спалахнути. Та, дякуючи Богу, хата залишилась незайманою. На власні очі бачив Іван Маркович переправу через р. Дніпро в районі с. Сугаківка і навіть допомагав солдатам 252-ї будівельної дивізії під час будівництва дерев'яного мосту. По ньому переправляли важку техніку. Рухались танки, на баштах яких було написано: «За Родину! За Сталина!» Гармати переправляли на збитих попарно дерев'яних Човнах. Шістнадцятирічним зустрів Іван Маркович День Перемоги. Зустрів «зі сльозами на очах». Записала донька Хоменка І. М. Обух Любов Іванівна